Львів. Стадіон "Україна"

Арбітр: Нікола Ріццолі (Италия)
Асистенти арбітра: Алесандро Станьолі, Крістіано Капеллі (оба - Италия)

Україна - Білорусь 1:0

Гол: Шевченко 90+4 (пен.)

Україна: Пятов, Ярмаш, Русол, Михалик, Шевчук, Тимощук, Калініченко (Алієв 46), Кравченко, Назаренко, Воронін (Селезньов 58), Мілевський (Шевченко 75)

Білорусь: Жевнов, Омелянчук, Коритько (Чухлєй 68), Кульчій, Філіпенко, Путіло (Павлов 80), Верховцев, Страханович, Кутузов, Глеб А., Булига (Глеб В.)

Попередження: Тимощук 44 - Коритько 8, Кутузов 28, Кульчій 88

«Який не який, але Шевченко на полі потрібен». Ці слова сказав один з уболівальників, після чергової невдалої атаки нашої збірної. Буквально за хвилину, увесь стадіон почав вимагати від Михайличенка випустити його на поле. Тренер прислухався до гласу народу, хоча, безперечно, випустив би Шевченка у будь-якому випадку.

Таке буває вкрай рідко. Як правило, за секунди до фінального свистка при нічийному рахунку, команди вже не намагаються лізти зі шкури. Не буду співати дифірамби збірній (по грі, ясна річ, вона цього не заслужила), бо епізод з пенальті – випадковість. Раз на мільйон. Але дуже приємний і позитивний. Пенальті у даному випадку – подарунок не для збірної загалом чи Шевченка зокрема, а для тих, хто несамовито підтримував синьо-жовтих. Вони заслужили перемогу, бо віддавалися не менше за футболістів. Чого варте бодай грандіозне полотнище на два сектори із зображенням козака зі щитом та мечем. Та й Львову потрібно було, щоб збірна перемогла вже уп’яте поспіль. Фартове місто, що не кажіть… Ну, все, лірика закінчилася.

Андрій Шевченко не помилився. Сьогоднішня Білорусь – команда дуже пристойна з яскраво вираженим лідером - Глєбом і високим рівнем дисципліни. При такому тренеру – хто б сумнівався? От і вдарили дисципліною по розхлябаності; принаймні серйозно замахнулися. Україна на старті нагадувала групу туристів, які в горах загубили карту і компас, а, відповідно, самі загубилися. Куди бігти, куди бити – якісь невпевнені хаотичні рухи неприємно дивували усіх і вся… Щось схоже ми вже бачили 20 серпня, коли грали проти поляків. На полі не було впевненості у власних силах. А починала гнити рибка з голови, тобто з воротаря. Андрій П’ятов ще з поляками кілька разів напрочуд невдало відбивав м’яча, повторив свої «подвиги» і в цьому матчі. Добре, що не пропустив, але білоруси побачили слабке місце нашої збірної (заодно й усі інші суперники).

Але і на німецьку дисципліну буває проруха. Білорусь хороша, але не ідеальна. Особливо грішили захисники. Омелянчук брутально (грубо – це дуже м’яко) помилився, намагаючись пройти Калініченка. Але й Максим довго возився, замість того, щоб спокійно відкрити рахунок. Стало б значно легше. Схожа катавасія тривала увесь перший тайм. Україна ситилася напівмоментами, неточними ударами з далекої відстані і браком думки у центрі поля. У Михайличенка не залишалося вибору – на другий тайм вийшов Алієв. Як то кажуть, батьківщина в небезпеці…

Спершу, правда, це не спрацювало. Бо після чергової втрати м’яча, стадіон почав свистіти. До речі, вперше, за усі п’ять матчів збірної у Львові - нічия галичан не влаштовувала. Важко сказати, чи йде команді на користь така реакція трибун, але десь після такої «овації» почалася зароджуватися ідея гри. Два моменти-близнюки мали Назаренко та Алієв, коли з гострого кута оббігали захисників. Але Сергій запустив м’яча на трибуни, а Олександр пробив точно у воротаря. Пробий перший нижче, другий вище – було б ще легше.

Команда герра Штанге сіла. Вилазки за центр поля були немасовані і, чесно кажучи, приречені. Це, здається, розуміли і самі білоруси. Вони-то погоджувалися на нічию. Забракло до неї однієї секунди. Коли вже третя додана хвилина закінчувалася, Тимощук рванув у вільну зону, отримав м’яча і на замаху прибрав Чухлея. Той не втримався на ногах, упав, а м’яч спокійно доторкнувся до руки. Пенальті? Пенальті. Треба було бачити, як намагалися повернутися на трибуни ті, хто хотів чимскоріш доїхати додому і не стояти в корках. Побачивши, що суддя вказує на точку – народ заревів: ніхто не сумнівався, що Шевченко схибить. Не схибив – легко розвів Жевнова і м’яча по кутах… Все як у казці – команда набрала три очки, а кожен фан зможе спокійно сказати, що подвійно долучився до перемоги. По-перше, як традиційний 12-й гравець, а по-друге, як позаштатний радник Олексія Михайличенка – «Шева, Шева» кричали кому не лінь.

Білорусів трохи шкода було. У них не залишилося часу навіть на те, щоб м’яча з центра поля розвести. Удар Шевченка був останнім у матчі. Львів фартовий для Шеви. Невже у нас з’явився ще й новий «фартовий» тренер?

P.S. Мій прогноз не справдився. Пророкував 0 очок у двох матчах. Причин на такий неадекватний песимізм було кілька, а нові виникали по ходу матчу.

По-перше, це зміна обстановки лідерів – Шевченка та Вороніна. Тут особливо пояснювати нічого не потрібно.

По-друге, затяжна криза у гравців «Дніпра». Не було свіжості ані в Калініченка, ані в Назаренка. До Русола, правда, претензій менше, бо білоруси не дуже часто до нього добігали. Сюди ж додамо і полтавчан Кравченка та Ярмаша. Останній сьогодні виглядав невпевнено і часто помилявся навіть під час «першого пасу».

По-третє, залежність Мілевського від «Динамо». У збірній немає Бангури та Каддурі, добре, що хоч Алієва викликали. Добре для Мілевського.

Ну, і Селезньов. Викликати людину до збірної лише тому, що він гравець «Шахтаря» з українським паспортом… Селезньов провів на полі 30 хвилин – не так вже й мало, щоб зробити бодай щось.

Ці причини, звісно, не претендують на незаперечність. Вони з’являються всього лиш у моїй голові, бо я хвилююся за збірну не менше Вашого. Все ж, серед усіх негативів є у нашій збірній одна велика світла пляма. Мені було просто приємно дивитися, як грає Тимощук. Впевнений, Вам теж.

Робити ж прогнози на весь відбірковий цикл не візьмусь, бо ще рано, посипати голову попелом теж поки не буду. Але неозброєним оком видно, що команді чогось/когось бракує. Частково відсутність цього абстрактного/конкретного явища ми зможемо побачити в Казахстані (все ж, суперник не найсташніший). Але біда може прийти вже у наступних матчах, коли доведеться грати з дуже серйозними командами. У Михайличенка ще є час на пошуки дива. Правда, дуже мало, бо незіграність - страшне безсилля.
-------------------------------------------
Післяматчева прес-конференція

Бернд Штанге, головний тренер збірної Білорусі:

- Вітаю збірну України, яка здобула три очки. Ми хотіли зробити сюрприз, але нам забракло сил. Нам не пощастило, і ми дуже засмучені, що не змогли првезти додому очко. Різниці у грі команд не було. Ми пишаємося, що прогрес нашої збірної помітний. Сьогодні нам не пощастило, але ігри будуть продовжуватися. Кваліфікація – це марафонський біг, є підйоми і падіння. Сподіваюся, сьогодні була наша найнижча точка.

Фаворитами групи є Хорватія, Англія та Україна. Тому немає ніякої сенсації у тому, що Україні пощастило і вона виграла 1:0. Ніхто в Європі не здивується. У цій важкій групі дуже важливо перемагати вдома. Якби Україна сьогодні не виграла, у команди були б проблеми. У нас простіша ситуація. Ніхто не розраховує з такими суперниками здобути перше місце. Ми хотіли зробити сюрприз і сьогодні стояли на порозі успіху. Ми старалися показати все, на що ми здатні. Думаю, в Мінську, Україні буде важче виграти.

- Яку роль у вашій команді відіграє Глєб?

- Ми одна команда. Але це наш найкращий гравець і він на полі сьогодні це довів. У зв’язку з переходом до нової команди, до 100% він не дотягує. Але невдовзі Глєб досягне цієї точки.

- Що ви можете сказати про збірну України?

- Я очікував, що сьогодні вона гратиме сильніше.

- Прокоментуйте епізод з призначенням пенальті.

- Пенальті – це коли суддя свистить. Що я можу ще сказати?

- Чому з БАТЕ, який пробився у груповий раунд Ліги Чемпіонів, в заявці збірної був лише один гравець?

- Може, після того, як гравці БАТЕ вдало зіграють проти «Реала», «Ювентуса» та «Зеніта» у збірній їх буде два, три чи чотири. Давайте почекаємо.

Олексій Михайличенко, головний тренер збірної України:

- Білорусь – не та команда, яка не ставить перед собою жодних завдань. Вони не приїжджають просто пограти. Це команда, яка навчилися здобувати результат. Чесно кажучи, нам сьогодні пощастило. По великому рахунку, на перемогу сьогодні ми не награли. Було помітно у першому таймі, що середину поля ми програєм. У центрі в нас було сьогодні більше гравців креативного плану. На жаль, сьогоднішній футбол такий, що потрібно вміти все. Те, що Білорусь команда організована, те, що вона по-німецьки дисциплінована, ми побачили. Звичайно, окрім ударів здалеку, Білорусь нічого небезпечного біля наших воріт не створила, але і в нас гольових моментів практично не було. Дуже багато залежить від старту, тому наші гравці були під тиском. Як молоді так і досвідчені. Команда не показала те, що б ми хотіли побачити. Тут йде боротьба за очки. Найголовніше, що вистачило бажання, характеру, а в кінці ще й трохи вміння, щоб добитися результату. Але сьогодні, повторюсь, не було гри, на яку ми розраховуємо. Я щойно розмовляв із Берндом Штанге і сказав йому відверто: «У вас дуже хороша команда». Білорусь добилась того, щоб з нею рахувалися, як в цій грі, так і в товариських матчах з Німеччиною та Аргентиною. А нам потрібно робити висновки. І грати до останньої секунди. Зараз хлопцям треба відійти від цього матчу, бо на нас чекає ще один дуже важкий матч проти Казахстану. Оці місця в рейтингу – 70-і, 120-і… Вони, як на мене, дуже не об’єктивні. Сьогодні гра була показана двома командами. Так, вона була не ідеальна, не все виходило. Але я повторюсь, це не була та команда, яка повністю показала увесь свій потенціал. На нас чинився тиск, від нас чекали лише перемоги і більше нічого.

- Опишіть свої відчуття: 90-а хвилина, а рахунок 0:0.

- Я не дивлюся на годинник. Стан був не дуже, але я все-одно вірив, що у нас вистачить характеру, аби виграти цей матч. Хоча, нічия, мабуть, по грі, була б справедливим результатом.

- Мілевський отримав травму. Наскільки вона серйозна?

- Важко по гарячих слідах говорити. Думаю, він готуватиметься до матчу проти Казахстану.

- Чи захочете ви до Львова знову приїхати за перемогою?

- Ми відчували певні елементи незадоволення. Думаю, це десь допомагало команді знайти в собі додаткові сили і переломити гру. У Львові завжди приємно грати. Уболівальник тут дуже відданий команді. Я не думаю, що це була остання гра, яку збірна проводить у Львові.

- Ви випустили Шевченка тому що травмувався Мілевський? І чи було обумовлено, хто битиме пенальті?

- Перед грою ми не вибирали пенальтиста. Багато залежить від внутрішнього стану гравця. По заміні – ви ж бачили, що Шевченко готувався весь матч. Андрію було дуже важко увійти в гру, бо він зараз не готовий на 100%. А Вороніна на Селезньова я замінив тому, що він може багато працювати і нагнітати ситуацію в атаці своїми фізичними даними.

- Оцініть дії Алієва і Мілевського.

- Вихід Алієва підсилив команду. Ми стали краще контролювати середину поля, трохи наладилася гра в атаці. Саша не показав своєї найкращої гри, але лепту у перемогу вніс. Мілевський зіграв дуже корисно.